У 1966 році в Києві зібрали вісім літаків Ан-24, призначених для кубинської авіакомпанії Cubana.

Це були звичайні серійні машини, єдиним їх відмінністю від літаків "Аерофлоту" стала наявність заброньованої перегородки між салоном і пілотської кабіною. Подібну доопрацювання від "Антонова" зажадали кубинці для зменшення ймовірності захоплення літака.

Коли нові, тільки що пофарбовані в ліврею Cubana авіалайнери вишикувалися на стоянці заводського аеродрому в Києві, виникло питання: а як з доставити на Кубу? Завдання для "Антонова" постала не з легких, оскільки через складні відносин з Канадою і США небо цих країн було закритим для кубинських літаків, а інших способів для перегонки повітряних судів не існувало через відсутність можливості для виконання дозаправки.

Рішення було прийнято незвичайне - Ан-24 вирішили направити в Кубу на кораблях. Спочатку літаки перегнали з Києва в Ленінград. Після цього з них зняли консолі крила, гвинти, хвостове оперення, носовий обтічник, і переправили в порт, де завантажили в трюми кораблів за допомогою портальних кранів.
Шлях на Кубу зайняв приблизно тиждень. У порту Гавани літаки знімали з кораблів теж за допомогою кранів, тільки плавучих. Як підкреслюють в "Антонові", операцію доводилося проводити з ювелірною точністю, оскільки розміри трюмного отвори радянського суховантажу перевищували довжину фюзеляжу Ан-24 тільки на 20 сантиметрів, тобто залишалися по 10 см з кожного боку.

Після того, як Ан-24 діставали з трюму, плавучий кран своїм ходом переправляв літак на протилежну від транспортних причалів сторону портової бухти і там, дивуючи перехожих, опускав машину прямо на набережну, від якої вела найзручніша дорога в аеропорт. Ось так все вісім Ан-24 опинилися на Кубі.