Дитинство

З дитинства найулюбленішим захопленням видатного письменника були птахи. До самої смерті він обожнював голубів, їх у Білоусів розводив старший брат Дмитра Павло. Коли Дмитро Григорович пригадував теплі рядки Максима Рильського про цих птахів, здавалося, він знову повертався у своє дитинство, до рідної батьківської хати…
З тієї батьківської хати в Курманах і починається Пернате царство Білоуса, в якому «Жар-птицею» став птах його дитинства — вишнево-оксамитовий голуб…
Дмитро Григорович любив спостерігати за різноманітними птахами та цікаво розповідати про них у своїх художніх творах. Про трепетне почуття до птаства поет написав багато віршів, що увійшли до його книжок…
Нещодавно в одному з київських видавництв побачила світ остання книжка Дмитра Білоуса «Жар-птиця», замислена автором ще за життя як тематична, природознавча збірка віршів для дітей. Ця книжка підсумовує мистецький доробок письменника про нашу орнітофауну об’єднавши всі твори про птахів у казкове Пернате царство Білоуса. «Жар-птиця» Дмитра Білоуса — це дивослово письменника про українську природу, в якому головними героями стають людина і пташка. У книжці Дмитро Григорович відповідає дітворі на безліч запитань, зокрема й на концептуальне запитання самої книжки: чи знаємо ми птахів, чи знаємо закони, за якими вони живуть?

Війна

Купці, скільки їх бачив Сивоок, мало чим різнилися від діда. Були дужі, грізні на вигляд, добре озброєні, мали голоси такі гучні, що хотілося затуляти вуха. Однак вони відразу бачили, що на Родима їхні голоси не діють, тому переходили від крику до погроз, хапалися за мечі, кликали слуг, і ті пхалися до хижі а чи під очеретяне накриття. Наставляли на старого довгі списи. Кінець завжди був той самий. Родим непомітним для ока порухом сягав до стовпа, який підпирав покрівлю, і ось уже в його важкій руці коротко зблискував неймовірно широкий і довгий меч, і обрубані одним ударом списи сипалися до ніг старого, а легенькі купецькі мечі з дзенькотом падали слідом. Мечі були порозвішувані в Родима на всіх стовпах, однаково широкі, з чорними рукояттями, без піхов, він ніколи не гострив їх, але нічого гострішого Сивоок не бачив; ніколи не чищені, вони не тьмяніли, не іржавіли, в них можна було зазирати, як у тиху прозорінь води. Якось Родим забув знову повісити меч після особливо палкого зіткнення з купцями-грабіжниками, він просто приставив його до стовпа і взявся до своєї роботи, і тоді Сивоок тихцем спробував підняти зброю, вхопився обіруч за чорну рукоять, похилив тяжке залізо на себе, смикнув догори і впав, накритий безжальним тягарем.

Перевод

Детство

С детства самым любимым увлечением известного писателя были птицы. До самой смерти он обожал голубей, их у Билоусов разводил старший брат Дмитрия Павел. Когда Дмитрий Григорьевич вспоминал теплые строки Максима Рыльского про этих птиц, казалось, он снова возвращался в свое детство, в родной родительский дом…

С того родительского дома в Курманах и начинается Пернатое царство Билоуса, в котором «Жар-птицей» стала птица его детства­­—вишнево-бархатный голубь…

Дмитрий Григорьевич любил наблюдать за разнообразными птицами и интересно рассказывать про них в своих художественных произведениях. Про трепетное чувство к пернатому царству поэт написал множество стихов, которые вошли в его книги…

Недавно в одном из киевских издательств увидела мир последняя книга Дмитрия Билоуса «Жар-птица», задуманная автором еще при жизни как тематическая, природоведческий сборник стихов для детей. Эта книжка подытоживает художественное наследие писателя про нашу орнитофауну, объединив все произведения про птиц в сказочное Пернатое царство Билоуса. «Жар-птица» Дмитрия Билоуса—это дивослово писателя про украинскую природу, в котором главными героями становятся человек и птичка. В книге Дмитрий Григорьевич отвечает детворе на множество вопросов, в частности на концептуальный вопрос самой книги: знаем ли мы птиц, знаем ли законы, по которым они живут?

Война

Купцы, сколько их видел Сивоок, мало чем отличались от деда. Были сильные, грозные на вид, хорошо вооружены, имели голоса такие звучные, что хотелось закрывать уши. Но они сразу видели, что на Родима их голоса не действуют, поэтому переходили от криков к угрозам, хватались за мечи, звали слуг, и те пихались в избу или под тростниковый навес. Наставляли на старика длинные копья. Конец всегда был тот же самый. Родим незаметным для взгляда движением достигал столба, который подпирал кровлю, и вот уже в его тяжелой руке коротко поблескивал неимоверно широкий и длинный меч, и обрубленные одним ударом копья сыпались к ногам старика, а лёгонькие купеческие мечи со звоном падали следом. Мечи были развешаны у Родима на всех столбах, одинаково широкие, с черными рукоятками, без ножен, он никогда не точил их, но ничего более острого Сивоок не видел; никогда не чищеные, они не тускнели, не ржавели, в них можно было заглядывать, как в тихую прозрачность воды. Как-то Родим забыл снова повесить меч после особенно пылкого столкновения с купцами-грабителями, он просто приставил его к столбу и взялся за свою работу, и тогда Сивоок тихонько попробовал поднять оружие, схватился обеими руками за черную рукоятку, наклонил тяжелое железо к себе, дернул вверх и упал, накрытый безжалостным грузом.